Ляльки, що викликали захоплення у королів та... в наших сучасників

Під час годинникових ярмарок павільйон швейцарської мануфактури «Jaquet Droz» ніколи не міг поскаржитися на відсутність відвідувачів. Однак ярмарок в м. Базелі в 2003 рік став винятковим за напливом відвідувачів навіть для цієї відомої фірми.

Справа в тому, що керівництво мануфактури згадало принцип свого засновника – «того самого» П’єра Жаке-Дро, чия слава у XVIII столітті гриміла по всій Європі. Крім таланту пан Дро вирізнявся серед інших майстрів того часу неабиякою діловою хваткою. Тож і розумів, що замало, аби стати кращим, просто випускати годинники бездоганної якості. Треба ще вирізнитись на фоні інших і подарувати публіці диво.

І він таки спромігся на справжнісіньке диво: його автоматони – механічні ляльки, у який майстер із бездоганною точністю прагнув втілити людську подобу, – захопили, вразили, а то й шокували не лише всі королівські двори Європи. Вони навіть відкрили йому шлях до Забороненого міста в Китаї та забезпечили ласку самого імператора Цяньлуна із династії Цін. Він навіть – нечувана для тогочасного Китаю річ! – звелів створити національне бюро, сотні службовців якого займалися ввезенням до Піднебесної європейських годинників й автоматонів, а також розповсюдженням їх по всій країні.

Та поки що повернемося від геніального, без перебільшення, засновника фірми до наших сучасників, які згадали його настанови й до важливої виставки реставрували автоматон, створений П’єром Жаке-Дро майже 250 років тому. Це – знаменитий «Хлопчик, що пише» (відомий також як «Письменник» чи «Каліграф»), механічна лялька, що складається майже із 6 000 деталей, виготовлених свого часу власноруч паном Дро, його рідним сином Анрі-Луї Жаке-Дро й усиновленим майстром Жаном-Фредериком Лешо. Цей старовинний механізм, який дехто вважає прообразом першого комп’ютера, бездоганно діє і сьогодні.

Він справляє таке враження на глядачів, що компанія «Jaquet Droz» уже кілька років, крім годинників найвищої якості, створює його точні копії. Так само, як двох інших шедеврів пана Дро: «трохи легших» у виготовленні («усього-то» із 2 000 і 2500 деталей) автоматонів – Художника й Дівчини-музики, які зараз зберігаються в музеї. 

Життя творця цих унікальних ляльок вартує окремої розповіді. Але, якщо мова зайшла саме по його знамениті автоматони, доста сказати, що  народився П’єр Жаке-Дро  у 1721 році на невеличкій Швейцарській фермі Сюр-ле-Пон, що знаходилась недалеко від Ла Шо-де-Фона.

До 1759 року він устиг стати втаємниченим у найтонші особливості годинникових механізмів, більше того, і самому стати творцем кількох важливих новацій у годинниковій справі. А також – овдовіти, відмовитися від пропозицій одружитися вдруге, самотою виховувати сина Анрі-Луї Жаке-Дро й узятого ним до дому сироту – хлопця-сусіда Жана-Фредеріка Лешо. А ще – заробити чимало грошей на продажу годинників – як кишенькових, так і напільних, які вигравали музику, відраховуючи час, – механічних солов’їв, що співали і механічних же іграшок, неабияк популярних у ту епоху.

Ось за таких обставин він підійшов до створення своїх знаменитих автоматонів. Першим став Письменник (Каліграф; Хлопчик, що пише), який назавжди залишився улюбленцем майстра і його найскладнішою роботою. Як уже згадувалось, лялька, робота над якою була завершена у 1772 році, складалася із майже 6 000 деталей.

Дерев’яне і фарфорове хлоп’я, зростом із п’ятирічну дитину, зручно вмостилося на табуретці із червоного дерева, перед ним – дерев’яна  підставка. На фарфоровому личку – зосереджений вираз, у правиці – перо. Зодягнена лялька в дорогий костюмчик із мереживним жабо, який цілком би личив хлопцю із заможної родини, а от ноги у неї – босі. А ще, позаду в нього є колесо з літерами. Повертаючи його, можна набрати будь-яку фразу, «запрограмувавши» автомат (ми ж пам’ятаємо думку тих, хто говорить про перший «комп’ютер»?).

Ось він встромлює перо в чорнильницю, струшує ним, як дбайливий учень, що не хоче посадити чорнильну ляпку, торкається пером листка, який поклали перед ним на підставці і каліграфічним почерком, у три рядки, виводить запропоновану фразу (так, за свідченнями очевидців, майстерності малого цілком вистачало на сентенції на кшталт: «Я люблю тебе, моє рідне місто» чи «П’єр Жаке-Дро  - мій винахідник»). При цьому лялька водить очима зліва направо, мов слідкуючи за пером. Потім, завершивши роботу, мить із задоволенням «споглядає» на її результат. А потім… недбало скидає листок із пюпітру і завмирає, очікуючи наступного завдання.

Гідну компанію Письменнику склав Художник – досить схожий на нього зовні автоматон, створений у 1773 році з 2 000 деталей. Він міг намалювати олівцем три малюнки: портрет колишнього короля Франції Людовика XV із його улюбленим песиком (ще й підписати «Mon toutou» - «Мій песик») чи королівське подружжя Людовика XVI та Марію  Антуанетту. Крім того, міг він створити малюнок, не так явно пов'язаний із демонстрацією політичних вподобань майстра: механічний хлопчик зображав і Купідона, який керував колісницею, запряженою метеликами.

Цього було б цілком досить, аби змусити публіку ахати від захоплення. Та що там – звичайну публіку, тонкий механізм, що складався із системи «кулачків» і керував рухом обох рук і силою натиску та висотою підйому олівця, викликав захоплення й у знавців механіки. Однак майстер пішов далі, наділивши ляльку людськими рисами: художник совається на стільці, мов він втомився чи йому набридло старанно малювати, і ас від часу здмухує з олівця порох.

Крім того, компанію цим хлопчикам склала дівчина-музика. Вона трохи більше за них зростом – із восьмирічну дівчинку, вбрана в пишне плаття із криноліном, складається зі 2 500 деталей і… справді грає на невеличкому, але цілком справжньому флейтовому органі. У тому сенсі, що музика відтворюється за допомогою музичної скриньки, а виникає внаслідок того, що лялька торкається клавіш пальцями. 

Складний механізм не лише керує обома її руками та відповідає за роздування міхів органу, він змушує ляльку… дихати. Принаймні, таке враження складається при спостережені за тим, як рухаються її груди. А ще дівчина водить очима за її пальцями, а на інструменті перед нею лежать ноти її репертуару: п’ять мелодій, які написав спеціально для неї Анрі-Луї Жаке-Дро – за свідченнями його сучасників, не лише талановитий механік, але й цікавий композитор. Крім того, лялька, як справжні музиканти перед початком гри, на мить завмирала із піднятими над клавішами руками, а по завершенню виконання твору піднімалась з-за інструменту й робила реверанс.

Ці ляльки вражають розбалуваних сучасною технікою людей ХХІ століття. Що ж казати про XVIII сторіччя? Автоматони у супроводі майстр відправилися до Женеви, потім, у 1775 році – до Парижу, де викликали справжній фурор при дворі Людовика XVI та Марії Антуанетти. Потім почалися «гастролі» королівськими дворами Європи: Лондон, Голландія, Фландрія, Російська імперія, знову Париж, північ Франції, Ліон… Серед поважної публіки тоді вважалося гарним смаком обов’язково на власні очі поглянути на «диво-автоматони» та придбати якісь цікавинки – годинники, співочі механічні солов’ї, більш прості ляльки, які щедро продавав під час демонстрацій пан Дро. Однак на всі спроби купити у нього диво-тріо – його «механічних первістків» – майстер відповідав рішучим: «ні».

Його не змусили відступитись від цього рішення ні блискучий розквіт і раптове падіння його годинникової імперії, спричинене економічною кризою в Європі й, особливо, у Франції, ні Велика французька революція, яка трапилася за рік до його смерті. На щастя, майстер не загинув на гільйотині, а помер звичайною буденною смертю в Швейцарії. Його бідолашний син пережив батька лише на рік, відійшовши в інший світ на 39 році життя.

При цьому великі майстри спромоглися на ще одне диво: зберегти улюблених ляльок усупереч всьому. Немов відчуваючи, що їх «діти» і через два з половиною сторіччя будуть викликати щире захоплення та бажання зробити щось як не краще, так хоч не гірше за ці механізми.

Принаймні, «Jaquet Droz» уже заявила про те, що хоче розширити асортимент автоматонів, додавши до нього механічних ляльок-танцівників, але поки що обмежується тим, що старанно відтворює копії улюблених іграшок свого засновника.