А давайте сьогодні поговоримо не про ляльок, а про «представників» окремої, і досить важливої, галузі в
індустрії виробництва іграшок. Про досить цікавих, треба визначити, представників,
які трохи більше ніж за століття змогли підкорити серця не лише завзятих
арктофілів, але й більшість тих, хто тримав іграшки в останній раз ще у
дитинстві. До речі, «арктофіли» – то аж
ніяк не лайка: (із грецької «арктос» – ведмідь и «філос» –прихильник), а
офіційна назва колекціонерів іграшкових плюшевих ведмедиків, яка зустрічається
у поважних словниках.
Звісно, я не беруся категорично стверджувати, що іграшкових ведмедиків не
існувало до початку ХХ сторіччя: це було б аж ніяк не справедливо, але далі
мова піде про ведмежат Тедді, які з’явилися саме у перших роках минулого
століття. Як часто буває у тих випадках, коли мова йде про знаменитість (хай
навіть про іграшкову), його поява на світ овіяна легендами. Принаймні, існує
кілька версій щодо його походження.
Почнемо з політичної, аби залишити більш оригінальну, хоч і менш відому,
«на десерт».
Отже, відома версія, що ведмедик Тедді «з’явився на світ» у 1902 році в
Америці, завдяки… благородству президента США Теодора Рузвельта й діловій
хватці емігранта з Росії Морріса Мічтома.
Наприкінці доленосного для іграшки року Рузвельт вирішив присвятити день
полюванню. Зрозуміло, що й у ті далекі часи президент не полював самотою: його
супроводжував штат помічників. Й от, один із «помічників» вирішив вислугуватися
перед паном Рузвельтом і гарантовано забезпечити його трофеєм, за який не було
б соромно самому президенту. Дорослого ведмедя на шляху послужливого помічника
не трапилося, лише мале ведмежа. Тож він і прив’язав це маля до дерева й привів
пана президента до місця, де гарантовано можна здобути мисливський трофей. Та Рузвельт
був чесним мисливцем старого гарту. Він не став вбивати беззахисне перед
вогнепальною зброєю звіреня і звелів випустити його на волю.
Карикатурист Кліффорд Берріман (Clifford Berryman) почувши про цю
зворушливу історію, вирішив її інтерпретувати геть по-своєму, охрестивши свою
нову роботу «Проведення кордону в Міссісіпі». Карикатура сподобалась власникам
тодішніх газет, тож була справно передрукована у всіх відомих американських
ЗМІ. Хтозна, яке враження справив малюнок на більшість читачів. А от власник
свічної крамнички в Брукліні, що не так давно емігрував з Росії, вирішив
скористатися зацікавленістю у політиці своїх теперішніх співвітчизників. Він
попрохав свою дружину зшити маленьку іграшку-ведмежа з окремих частин, взявши
за основу викройки саме малюнок Беррімана. Разом із карикатурою торговець
виставив ведмедика у вітрині, охрестивши його «Ведмідь Теодора» (Teddy's Bear).
Наслідки перевершили його сподівання: люди не лише зупинялися перед
вітриною, а потім заходили до крамнички, аби купити кілька свічок. Покупці
настійливо прохати продати ведмежа. Новоамериканець зрозумів, що волею випадку відшукав
золоту жилу. А пан Рузвельт, почувши
прохання стати хрещеним батьком іграшкового ведмедика й дозволити дати йому
своє ім’я, виявив неабияке почуття гумору. Тож у 1903 році виникла компанія «The Ideal Novelty & Toу Company», яка спеціалізувалась саме на виготовленні ведмежат Тедді.
Теодор Рузвельт, навзаєм, вибрав ведмедика символом своєї виборчої
кампанії. Хтозна, скількома відсотками голосів він завдячував саме своєму
талісману, але факт залишається фактом: він переміг.
Перший ведмедик, як і кілька його молодших братів, були виготовлені з
натурального хутра й дорогих тканин. Але коли виробництво набуло промислових
масштабів, неминучим стало здешевлення собівартості. Тож уже в 1903 році
іграшки почали шити з плюшу, який до цього використовували для оббивання
меблів.
Існує інша версія народин цієї іграшки. Той же 1902 рік, щоправда, кінець
жовтня, але дія відбувається у Німеччині, а саме, у місті Гейнгене (Giengen). Одного разу Ріхард Штайфф – дизайнер іграшок,
який працював у легендарній на той час фірми, що її заснувала його рідна тітка
Маргарет Штайфф, вирішив відвідати пересувний цирк. Найбільше враження на нього
справили не виступи гімнастів чи клоунів, а дресировані ведмеді. Саме в той
час, коли він насолоджувався їхніми кумедними трюками, Ріхарда осяло. Він
вирішив, що іграшка-ведмідь, за своєю будовою схожа на ляльку, користувалася б
немалим попитом серед покупців фірми.
Створений ним ведмідь стояв прямо на задніх лапах, мов під час виступу в
цирку, голова та лапи його легко рухались. До цього ж за зразок для іграшкових
ведмедів бралися дикі хижаки, які, як і належить лісним звірям, спиралися на
всі чотири лапи.
Іграшка, як не важко здогадатися, мала неабиякий успіх. Скоро комерсанти
вирішили, що доцільніше виокремити їх (ведмедиків, а не бізнесменів) в окрему
галузь індустрії іграшок. З’явилися колекціонери, які збирали різноманітні види
плюшевих ведмедів.
А ось в Англії серйозне виробництво таких ведмежат почалося лише у 1915
році. Зате англійці підішли до справи дуже відповідально: трохи змінили ведмежу
зовнішність, аби можна було без помилково впізнати саме Тедді англійського
походження, розширили перелік матеріалів, з яких виготовляли ці іграшки. Крім
того, компанія «Dean's Rag Book Co Ltd» заробила чимало коштів на публікації
викройок цих іграшок: вони користувались не меншою популярністю серед тодішніх
шанувальниць хейд-мейду, ніж зараз схеми для бісероплетіння.
Саме в Англії (графство Хемпшир) у 1984 році відбулося урочисте відкриття
першого Музею ведмедів. Звісно, там демонструють іграшки, а не шкури вбитих
тварин. Та й узагалі, на сьогодні у великій Британії офіційно зареєстровано
більш ніж півтори сотні клубів шанувальників іграшкових ведмедиків.
Не менш цікаво, що саме іграшковим ведмедям випав шанс стати першими у
світі заводними іграшками, які виготовляли не штучно на замовлення, а масово,
ще у 30-ті рр. ХХ століття.
Крім того, іграшковим ведмежатам ще раз пощастило отримати епітет «перші»:
у 1956 році вони стали найпершими іграшками, які водночас вміють розмовляти і
придатні для того, аби їх мили у ванній чи в мисці.
На сьогодні в Європі багато рілейторів збувають продукцію двох
найповажніших виробників клишоногих пухнастиків: «Steiff» (Німеччина) й «Dean’s» (Англія). Серед їхніх постійних покупців – тисячі серйозних
колекціонерів, ладних заплатити неабияку ціну за чергову іграшку, випущену
обмеженим накладом.
То ви все ще вважаєте, що саме котики заполонили уяву людства й от-от
візьмуться за сам Всесвіт? То ви не звертаєте поки що належної уваги на милих
усміхнених іграшкових ведмежат на полицях крамниць та у ваших власних домівках!
P.S. Найдорожчий у світі мишко Тедді був
проданий у 1994 році на всесвітньо відомому аукціоні за 110 000 фунтів
стерлінгів. Тільки не треба питати, із чого виготовлена ця іграшка, добре? Так
високо її оцінили не за зовнішність, а за біографію: всю ІІ Світову війну
ведмедик провів у похідному наплічнику полковника Роберта Хендерсона. Обидва
повернулися додому вже по завершенню бойових дій, не отримавши жодної
подряпини. Тож ведмідь Теодора вкотре успішно впорався з роллю талісману, як і
на самому початку своєї кар’єри.
