На сьогодні для багатьох згадка про цю іграшку міцно пов’язана із зимовими
святами. Трохи не такому ж нерозривному рівні, як запах хвої та цитрин у
домівці й прикрашеними штучним снігом та яскравим новорічними кульками
вітринами крамниць Ні, мова зараз йде не про іграшкового Діда Мороза чи Санта
Клауса, й навіть не про ганчір’яного оленя чи там ельфа. Однак популярність
Лускунчика, може, трохи й поступається перерахованим вище, але, все ж, досить
стабільна у всьому світі. І вже точно – заслужена.
А от почалася його історія не зовсім різдвяно-казково. Хоча… Якщо вважати,
що за каноном отаких-от казкових оповідей позитивному герою, перед тим, як
дістати заслужену винагороду, треба пройти багато випробувань, то це підходить
і для лускунчика.
Надія Стрєлкіна, Росія, 1950-ті рр. «Лусунчик»
Отже, з’явився він на світ кілька століть тому в невеличкому селищі Зайфен
біля Рудних гір (Німеччина). Населення Зайфену, який суворі зимові заметілі
бувало що й на тижні відрізав від
зовнішнього світу, складалося із нечисленних родин рудокопів. Однак, попри
схожість на багато інших сусідніх містечок, чиї сусіди такою ж виснажливою й
небезпечною працею заробляли собі на кусень хліба, була в ньому особливість:
усі зайфенці були лялькарями.
На ті часи не дивним було те, що в довгі зимові вечори, прислухаючись до
віхоли за вікном, чоловіки не сиділи, склавши руки, а вирізьбляли із дерева
посуд та інші потрібні в господарстві речі. А крім того, у найпочеснішому кутку
у будь-якому будинку можна було побачити предмет особливої гордості господаря
та його старших синів – т.з. «піраміду»
– багатоярусну підставку для десятків, якщо не сотень іграшок
вирізьблених із пахучого дерева, яскраво розфарбованих іграшкових фігурок.
Угорі ж піраміду мала увінчувати «крильчатка» – легке ажурне коло, із
приладнаними до нього крильцями, яке крутилося завдяки теплому подуву повітря,
нагрітого свічками.
Серед численних фігурок звірів, казкових персонажів, відьом, яким надавали
рис нелюбих сусідок, майже скрізь можна було побачити дерев’яну фігурку в
яскравому воєнному мундирі, перуці з дбайливо доглянутою кіскою позаду й щирою
посмішкою, яка демонструвала великі рівні зуби – куди там сучасній
американській посмішці! Це й був лускунчик, який мав допомагати по
господарству, розколюючи своїми потужними щелепами горішки й потішаючи при
цьому своїх господарів.
Є версія, що майстри із сімейства Фюхтнерів, яких місцева легенда вважає
«батьками» першого лускунчика, хотіли потішити товариство, створивши дотепну,
однак досить жорстоку карикатуру на солдатів, які, хоч і самі, здебільшого,
походили із селянських та рудокопських родин, однак аж надто старанно
прислуговували місцевим князям-кнехтам. Тож, прогнозовано. не викликали у
рудокопів добрих почуттів. Дехто ж із дослідників твердить, що лялькарі просто
наочно втілили у життя місцеву ідіому: das Problem knacken (лускати проблему, мов горіх) – отаке-от
своєрідне побажання собі та сусідам, бо чого-чого, а проблем у ті суворі часи у
простих людей вистачало. Хоча, певно, не лише у ті, і не лише в Німеччині.
А далі для зайфенців настали і зовсім важкі часи: здавалося, невичерпні
запаси руди в горах невмолимо наближалися до кінця. А це значило лише одне: над
рудокопами та їх посімействами, що й так навряд чи жили надто сито, нависла
цілком реальна загроза голоду. Спроба продавати дерев’яний посуд та інший
кустарний крам на місцевому ярмарку зазнала невдачу: такі ж добротні, але
звичайні речі могли створити й мешканці інших селищ власноруч, то навіщо
витрачати на купівля навіть дріб’язок?..
Але в цей, безумовно важкий для його творців час, на допомогу мешканцям
Зайфену прийшов лускунчик. Як і личить позитивному герою, досить несподіваним чином,
але дуже вчасно.
У 1699 році мешканець цього селища Іоганн Хіман вдався до відчайдушного
кроку. Хоча, із відстані у кілька століть це цілком можна назвати неабияким
бізнес-почуттям, надавши історії трохи більше романтичності. Він завантажив
тачку дерев’яними іграшками, виготовленими його односельцями, звісно, не
забувши при цьому й про лускунчиків, та й відправився пішки на ярмарок до
Лейпцигу. Назад Іоганн повертався переможцем: відвідувачам ярмарку іграшки
неабияк припали до смаку, він виручив куди більше, ніж мав надію, а
безсумнівними фаворитами публіки стали, без сумніву, саме лускунчики.
Та ж сама легенда твердить, що через сі десятків років щотижня із Зайфена
до міста вже привозили величезну фуру, запряжену четвериком коней, ущент
наповнену іграшками, серед яки почесне місце займали, як не важко здогадатися,
саме лускунчики.
Більше того, яскраві іграшкові солдатики, що мужньо бралися розгризати
найтвердіші горіхи, справляли неабияке враження н лише на лейпцигців, але й на
мешканців інших міст і навіть… інших країн. Вони спромоглися зробити те, що не
під силу ніякій справжній армії: без жодного пострілу підкорили всю Європу,
перетворившись на популярний різдвяний подарунок, а у XVIII столітті відправилися,
серед іншого модного краму в трюмах торгових кораблів завойовувати й Новий
Світ.
English Genre painter, middle of 19th century
Звісно, у дійсності все було не так
райдужно, як у цій розповіді: однією із причин популярності цієї ляльки була її
дешевизна, тож і самим майстрам перепадав від їх продажу справжній дріб’язок.
Тож, аби звести якось кінці з кінцями великі родини, включно дітей-підлітків,
мусили цілими днями виготовляти все нових ляльок. Однак, хоч лускунчик і не
приніс зайфенцям справжнього багатства у ті важкі часи, та все ж допоміг
втриматись на плаву.
Не даремно ж і зараз у музеї історії Зайфена зберігаються старовинні
іграшки – справжні шедеври, серед яких – і наш добрий знайомий. Кожному
відвідувачу, який завітає в цю місцину, розкажуть легенди, пов’язані з іменами
давніх майстрів-різьбярів, серед них – старої Августи Мюллер, яка вправлялась з
різцем і фарбами куди краще за багатьох чоловіків, її племінника Карла Мюллера,
уже згаданих вище Фюхтнерів та багатьох інших. Сьогодні майже всі чоловіки у
цьому селищі – майстри-лялькарі, саме ж воно не без гордощів носить титул
«іграшкове». Усього ж у Рудних горах існує 74 мануфактури, які спеціалізуються
на виробництві лускунчиків, а дрібних виробництв разів зо три більше. Головне ж
правило, яке об’єднує численні варіанти створення цієї іграшки, це – повністю ручне
виготовлення й увага до деталей.
Franz Carl Hohnbaum (German, 1825-1867)
«Christmas market» 19th century
У Німеччині це й зараз один із найпопулярніших різдвяних подарунків.
Великою мірою цим лускунчик завдячує генію казкаря Ернеста Теодора Амадея Гофмана.
Почавши у своїй відомій казці про чудове свято та диво-подарунки, яке
турботливі батьки в родині радника медицини Штальбаума приготували напередодні
Різдва для своїх дітлахів – Марі та Фріца, письменник серед інших численних святкових
дарунків, згадує, аж ніяк не в числі найважливіших дарів, Лускунчика. Далі
розгортається добре всім відома і, здавалося б, доста банальна історія про
красуню й чудовисько, де під непоказно зовнішністю добре серце змогло побачити
зачарованого принца, а щира любов змогла створити справжнє диво, роз чаклувавши
героя. Однак, завдяки майстерності Гофмана, його іронічності, палкій фантазії
та любові до дрібниць, історія війни в іграшковому королівстві проти смертельно небезпечного супротивника –
Мишачого короля, перетворилась на справжній шедевр, який видко завоював
популярність у всьому світі. У тому числі – і в далекій від Німеччини
Російській імперії, де гофманівська книга мала неабиякий вплив на те, як
розвивалися й поширювалась традиція влаштовувати для дітей різдвяні ялинки.
А ще, за свідченням видатного композитора Петра Чайковського, справила на
нього в дитинстві справді незабутнє враження. Тож він, у розквіті своїх творчих
сил подарував світові свій шедевр – балет «Лускунчик», який остаточно приніс
відомість нашому герою-лускунчику у всьому світові. А також, не менш остаточно,
затвердив за ним репутації саме святкової ляльки, яка усміхається на численних
осінніх базарах відвідувачам, щомиті демонструючи готовність розгризти
найтвердіший горіх, який йому може підсунути доля, а водночас розгризти буд-яку
проблему господаря.
