Серед багатющого асортименту ляльок із порцеляновими голівками, яких
випускали в перші роки ХХ століття відомі іграшкові фабрики, особливе місце
займають так звані «портретні ляльки» – іграшки, чий зовнішній вигляд був
скопійований із відомих особистостей.
Так, у період між 1911-1915 роками фабрика братів Хойбах (Ліхте; Німеччина)
випустила обмежену партію ляльок, яка від початку призначалась не для масового
вжитку, а для колекціонерів. Голівка іграшки була порцеляновою копією
майбутньої королеви, а поки що – малої принцеси Нідерландів Юліани Луїзи Емми
Вільгеміни Орансько-Нассауської, яка народилася в Гаазі у 1909 році, у родині
королеви Вільгельміни й герцога Генріха Мекленбургського й була єдиною і дуже бажаною
дитиною.
Але виробників не привабив образ ні немовляти, ні чотирирічної
дівчинки: прототипом для ляльки послугувала почтова листівка, де була розміщена
фотокартка принцеси у віці двох із половиною років: маленьку, зворушливо
серйозну дівчинку в ошатному білому платтячку та з букетом із соняхів у руках.
Особливу відомість світлині надало те, що її власноруч зробила мати дівчинки –
королева Вільгельміна у 1911 році.
Ім’я скульптора, який бездоганно виліпив модель ляльки, на жаль,
залишається невідомим. Що цікаво, виробники намагалися дотримуватись достовірності
навіть в одязі6 в оригіналі ляльки цієї моделі вбрані в білі мереживні
платтячка з батисту й у коричневі напівчобіки зі шкіри.
Збереглося всього кілька екземплярів цієї ляльки, які високо цінуються
колекціонерами.
Наприклад, ось цей зразок свого часу був проданий на аукціоні «Theriault's» за 19 500 доларів.
А ця – у вбрані із несподіваною блакитною вставкою – за 16 000
доларів.
Як уже згадувалось, ці іграшки ніколи не стояли на полицях в крамницях,
відомі лише поодинокі екземпляри, який дбайливо зберігають у приватних
колекція. Наприклад, дослідник із Голландії Рудольф Ебєлінг у 1987 році
згадував по кількох володарів ляльок-принцес, з яких усі були так чи інакше
пов’язані із королівською сім’єю.
Існує припущення, що це – особливі подарунки
від самої королеви Вільгельміни, якими вона наділяла найдостойніших на честь
важливих дат. Крім того, існує один екземпляр іграшкової Юліани у музеї «Het
Loo», який міститься у палаці
королівської родини Нідерландів. Вона зберігається серед старовинних, розкішно
вбраних ляльок, із якими малою гралася ще королева Вільгельміна.
Після завершення школи принцеса продовжила навчання в університеті Лейдена,
де у 1927 році отримала диплом правознавця, а через три роки – захистила
кандидатську дисертацію із філософії. А 1937 році в Голландії бучно відзначили
весілля майбутньої королеви із принцем Бернхардом Ліппе-Бістерфельдом.
Що цікаво Юліана вирішила продовжити сімейну традицію, й у 1938-1939 рр.
світ побачила лялька, виготовлена на честь її первістка – доні Беатрікс.
Що
цікаво, за основу ляльки представники голландської фірми «Anjo» теж взяли фотокартку малої принцеси, щоправда,
на ній дівчинці лише один рік. Крім того. у фірми знайшлося чимало
послідовників серед німецьких фабрикантів, які спеціалізувались на виготовленні
іграшок: у продаж поступали цілі серії ляльок-немовлят, яких самі ж виробники
називали Беатрікс. Однак явної портретної схожості із спадкоємицею
королівського престолу вони не мали.
Вони користувались попитом серед покупців, однак випускались дуже недовго:
у справу втрутилась політика. Із початком Другої світової війни їх виробництво
припинилось.
Однак, на щастя, справжній Беатрікс, так само, як і її родині поталанило
більше, ніж її іграшковій тезці: вони пережили страшну війну. У 1948 році
Юліана замінює матінку на троні, хоча поводить себе не зовсім по-королівськи:
вона навіть відмовилась від звертання «Ваша Величність». Та улюбленицею свого
народу вона стала не лише через свою привітну простоту, але й тому, що провела
цілу низку реформ у галузі охорони здоров’я, допомоги людям з обмеженими
можливостями та розвитку Товариства захисту тварин. 30 квітня 1980 року, на
свій 71 день народження, вона відмовилась від престолу на користь своєї старшої
дочки Беатрікс.
До речі, існує певна забобонність щодо того, чи варто робити портретних
ляльок – сучасників «оригіналів» – тих, хто послугував їхніми прототипами.
Мовляв, це не завжди приносить щастя моделі: хтозна в чиї руки потрапить
іграшкова копія, раптом до когось із не дуже добрими намірами. Однак, певно,
ляльки, схожі на малих принцес, були лише у привітних та добрих людей. Тому й
пощастило не лише їм самим, але й
Голландії під їхнім керівництвом.
