Дасара (інакше – Дурга-пуджа (поклоніння богині Дурга) чи Наваратрі (дев’ять ночей) –
найблискучіше, найдорожче та найрізноманітніше свято в Індії.
Під молодим місяцем на початку Ашвіна (на наш календар - вересень-жовтень)
уся країна відзначає перемогу богині Дургой (Дурга) над демоном Махішем. У
прадавні часи могутній злий демон Махіша набув такої сили, що почав гнобити не
лише смертних, але й богів. І лише Дурга – втілення жіночого початку, найсильніша
серед Небожителів – змогла перемогти негідника. Та й то лише тому, що всі без
винятку боги Індії віддали їй під час бою всю силу до останньої краплі, а самі
застигли на дев’ять діб без найменшого руху.
Чи диво, що після перемоги – на десятий день – увесь Всесвіт, ну, чи,
принаймні, вся Індія, що для міфологічних часів майже тотожне, співала,
танцювала й славила богів. Цей звичай зберігся і до сьогодні.
Водночас, аби не вставати двічі, у цей же час мешканці Індії святкують
перемогу свого улюбленого героя Рами над страшним і могутнім дев’ятиголовим демоном Раванною. Хоча логічний
зв'язок тут цілком простежується: Рама, перш ніж перейти до переможної битви зі
своїм клятим ворогом, медитував і кликав на допомогу войовничу Дургу, яка не
відмовила герою у покровительстві.
Усе це – трохи затягнений вступ, бо якби я відразу почала з ляльок, усе
одно довелося б робити відступ назад і дещо пояснювати. Так-от, це свято
справляють дуже несхоже в різних частинах країни.
У Майсур в останній день свята влаштовують пишну процесію головними
вулицями свята зі статуєю Чамунда (ще одне ім’я богині Дурги) на спині слона. У
багатьох районах робітники і ремісники схиляються, мов перед богами, перед
власними інструментами, за допомогою яких заробляють на прожиток. Також вони
приносять речам у жертву фрукти, квіти і пахощі. Так само, із глибочезною
повагою, ставляться у ці дні жінки до домашнього краму. Що цікаво, зараз ця
традиція трохи осучаснена: офісні працівники цілком можуть прибрати квітами
комп’ютери та поставити перед ними жаровні, де будуть кадитися духмяні палички.
А ще, у Південній Індії – в Карна таке й частині Таміл Наду саме під час
Дасари відзначають Свято ляльок. Саме так із мови каннада перекладається Bombe
Hubba (інакше - Gombe Hubba). Ви ж пам’ятаєте про богів, які свого часу на дев’ять днів завмерли
непорушно й німо, перетворившись на подобу ляльок? Тож тепер будь-яка сім’я, яка хоче показати, що не байдужа до
традицій, споруджує спеціальний поміст, де виставляє розмальовані ляльки, аби
через них випрохати милість у богів.
Традиційно такий поміст має складатися з дев’яти ярусів – по одному на
честь кожної ночі свята (чи кожної ночі і кожного дня боротьби). Але зараз,
якщо родина не надто заможна, ніхто не буде гудити її і за меншу кількість
поверхів «лялькового будинку», як ще називають цей поміст. Інколи таких ярусів
буває і не більше ніж п’ять, і це нікого не дивує.
За традицією, на таких помостах виставлять спеціальні іграшки, що цілий рік
терпляче чекали свого часу у скринях. Так само, як наші новорічні прикраси
відлежують боки у ваті в очікуванні кінця року.
Зображення богів, їх аватар, героїв, красунь, здатних чарувати як тих самих
героїв, так і мешканців Вищого світу, простих людей, які, скажімо, святкують
весілля чи просто радіють життю…
І тут же, поруч із старовинними іграшками, що
вже пережили кілька поколінь, цілком можуть приткнутися сучасні яскраві іграшки
з пластику – недорога забавка дітей господарів дому. Бо хто і де сказав, що й
поклоніння цим виробам іноземної іграшкової індустрії може не сподобатися
богам? Ніхто? То чом би не поставити до лялькового дому ще кілька фігурок, які
мають принести благословення і добробут усій сім’ї.
Та як би не змінювався світ, на щастя, у ньому завжди залишається щось
незмінне. От і серед суміші старовинних і сучасних пістрявих іграшок на цьому
святі обов’язково мають бути Pattada Gombe (дослідно – головні ляльки): Король і Королева
свята. Інколи буває, що в ляльковому будинку мешкають відразу кілька
«коронованих пар». Це буває, якщо в одному домі мешкають свекруха і невістка:
перед власним весіллям будь-яка жінка, за давнім звичаєм, дарує донці дві
ляльки – чоловіка жінку, вирізьблені зі
сандалового дерева й вкриті золотавими блискітками.
Цих ляльок ніколи не передають у спадок від матері до доні. Ні, кожній
дівчині виготовляють її власних ляльок-оберегів, а старих часто спалюють після
смерті їх господині чи залишають на згадку про неї дітям.
Наречена, а потім – дружина має дбайливо переховувати цей подарунок і
слідкувати, аби він випадково не втрапив під завидючий погляд сторонніх очей,
бо ще зурочать сімейне щастя. Але щороку, напередодні Свята ляльок, Короля й
Королеву дістають зі скрині. Їх вбирають у щойно зшиті яскраві шати, господиня
надягає на них свої прикраси. Хай боги бачать, як їх шанують в цій оселі! Хай
ляльки допоможуть господарям не втратити милість небожителів!
Серед дрібних подарунків, якими обмінюються мешканці Індії під час цього
свята, крім фрукті і квітів не менш традиційними підношеннями є ляльки.
Новенькі мешканці лялькових будинків відразу приєднують до дружньої іграшкової
родини, аби разом з усіма її членами розмовляти з богами, прохаючи у них
милість для господаря.
І так дев’ять коротких (чи, може, для ляльок – довгих) ночей і десять днів.
Потім їх з пошаною приберуть до скринь, аби іграшки протягом року набиралися
сил, очікуючи свята, коли їм будуть вшановувати, як заведено в Індії якщо й не
від віку, то дуже давно.
Фотографії-ілюстрації до посту взяла у товаристві «toy-history» в
ЖЖ-спільноті за адресою: http://toy-history.livejournal.com/7940.html
У цьому товаристві, на жаль, зараз закинутому, немало цікавого.
Немає коментарів:
Дописати коментар