Лялька зі Стародавнього Риму vs сучасна реконструкція

Ця лялька могла б стати відомою значно раніше, адже археологи відшукали давньоримське поховання юної Креперейї Трифени ще у 1889 році. Здивувались, наскільки гарно збереглася лялька, яка розділила зі своєю господаркою і її недовгий вік, і століття смерті… І забули про цяцьку. 

Залишається сподіватися, що іншим знахідкам із того поховання пощастило більше, бо нещасна лялька майже століття, всіма забута, пролежала в запасниках одного не надто відомого італійського музею. І лише із 80-х рр ХХ століття її можна побачити в Міському зібранні старожитностей у Римі.

Хтозна, чим була викликана така зневага, адже це – одна із найдавніших ляльок, які цілком, а не фрагментарно збереглися до нашого часу. Та що там збереглися! У ляльки був власний посаг, якому б  могли позаздрити модниці у Давньому Римі. У невеличкій спеціальній скринці до поховання поклали лялькові шати, її дорогоцінності, гребінці та дзеркальця.

Більше того, невідомий давньоримський майстер, який дбайливо змайстрував цю красуню, був справжнім митцем: він не лише дбайливо, до найменших деталей проробив риси обличчя та зачіску – саме так вкладали волосся заміжні римські жінки у той період. Він ще й зробив руки та ноги ляльки шарнірними. Що й казати, розкіш не лише на ті, не так розбещені всякими високотехнічніми забавками, часи.

Щоправда, це не була іграшка у виключно тому сенсі, який вкладають у це слово сьогодні: тоді лялькам надавали неабиякого ритуального значення. Такі ляльки дарували  малим дівчаткам під час урочистостей, присвячених богу Сатурну і, в якості оберегу. Іграшки мали супроводжувати своїх малих господарок до того часу, поки ті ставали юними нареченими: під час весільного обряду таку ляльку клали на вівтар богині Венери, благаючи її бути милосердною до молодої дружини. Якщо ж оберіг «не спрацьовував» і дівчинка. На жаль, не доживала до весілля, то її ляльку ховали разом із нею.

Учені, виходячи із того. що Креперейя – при всій своїй красі, ім’я незвичне для римського вуха і, швидше за все, східне за походженням, роблять припущення, що батьки дівчинки були не римськими громадянами, а вільноотпущеними. Але не просто рабами, яким дарували волю, а заможними людьми. На жаль, якими чином вони розбагатіли, тепер не сказати. Однак, не викликає сумніву те, що Креперейя була їх улюбленицею: вони не шкодували гроші ні на дорогоцінності для своєї дівчинки, ні на прикраси для її ляльки.

На жаль, доля виявилась немилосердною для сім’ї дівчини: її вже обручили, у похованні навіть збереглася каблучка з іменем жениха – Філета. Однак до весілля справа не дійшла, тож поховали дівча із лялькою в руці та в миртовому вінку – символу дівочості.

Історія справді сумна, хоч, певно, романтично налаштовані слухачі зазначили б, що є у ній щось, що викликає розчулення: лялька, яка не залишає свою господарку навіть у потойбічні.

Але от ще один епізод, пов'язаний із цією лялькою, хоч аж ніяк не відноситься до трагедії в одній давньоримській сім’ї, завдає мені щирого смутку. Історичний музей в Осло попрохавши дозволу в Риму на відтворення древньої ляльки, виставив те, що його співробітники назвали реконструкцією самої ляльки та її одягу. 

Щодо одягу нічого сказати не можу. Цілком можливо, що він – цілком історично достовірний. Щодо зміни кольору ляльки – вони пояснили, що відпочатку  іграшка цілком могла бути білою: заможні римлянки, а саме таку зображала іграшка, намагалися зайвий раз не потрапляти на сонце, аби залишатися білошкірими. Добре, звучить цілком правдиво.

Але називати зліпок (а як інакше пояснити «ефект рукавичок» замість добре пророблених пальців справжньою ляльки?) реконструкцією? Та ще й скріплювати її деталі болтами?... Звісно, кожен має право на власне бачення давніх іграшок та їх відтворення за допомогою сучасних матеріалів. Єдине, що маю сказати: автентична іграшка, та, що зберігається у Римі, з усіма сколами й тріщинами, на мій смак, виглядає більш привабливою, ніж її сучасна копія.