Fashion dolls – старовинні модні журнали в 3d-форматі

Сьогодні мова піде про другу половину XVIII століття, а якщо точніше, то про 1750-1760 рр. Про часи, коли дівчатка дорослішали значно раніше, ніж їх ровесниці в ХХІ столітті, а в недовгий період, коли їх вважали ще доста малими, аби грати в ляльки, обмежувались дешевими, часто саморобними, іграшками. А от у кімнатах їхніх матінок, принаймні, у тих із них, хто походив із заможних родин, часто можна було побачити справді розкішних ляльок.

І не тому, що тоді багато дорослих вирішувало присвятити дозвілля збиранню колекції, хоч, звісно, траплялись і такі випадки. Варто згадати хоча б знамениті старовинні лялькові будиночки, аби погодитись, що вже й тоді були пані, ладні віддати солідні суми грошей за мініатюрну прекрасну подобу справжніх побутових речей.

Однак для переважної більшості жінок оті розкішні цяцьки мали цілком утилітарне призначення. Звісно, словосполучення «останні модні тренди» виникло куди як пізніше. Однак і тоді всі пані, які могли це собі дозволити, прагли бути в курсі новинок у царині мод. Та що робити, якщо жінка, яка бажала вбиратись у наймодніші шати, мешкала десь у ведмежому закутку, та хоч у тому ж Новому світові, куди у ті часи новини доходили зі значним запізненням? Крім того, до появи найперших журналів мод має пройти майже півстоліття. А покладатися на описи платтів у приватному листуванні… Ну, не всім же щастило мати у Старому світі приятельок, уважних до дрібниць і ладних вчасно описати в листі всі подробиці шат якось відомої дами.

Отут саме в пригоді й ставали fashion dolls, найвідоміші з яких – Pandoras  – у XVIII сторіччі виготовлялись у Парижі. Ну, така їхня батьківщина – то якраз цілком прогнозовано навіть у ті часи. Так-от, таких ляльок вирізали із дерева, потім покривали тонким шаром гіпсу, аби вони мали світлий, навіть блідий, колір шкіри, властивий високоважним шанувальницям моди, а потім дбайливо розписували. Також вони обов’язково мали скляні очі, здебільшого темні, аби краще підкреслити той самий аристократичний колір обличчя, та перуки, зроблені із людського волосся. Потім їх одягали в розкішні сукні найактуальніших фасонів, а також дбали про їхній посаг: кожну таку ляльку супроводжувало в її подорожі кілька скринь, наповнених іншими сукнями, взуттям, дорогоцінностями, головними уборами й купою дрібниць, за якими якраз і визначають справжніх модниць. Потім така дорогоцінна – часто в прямому значенні цього слова, бо коштували вони ой як недешево, – лялька починала мандрівку з країни в країну. І на кожній зупинці на неї з нетерпінням чекали місцеві господині модних ательє: завдяки цим лялечкам, вони мали змогу демонструвати вибагливим клієнткам часто дивовижні нововведення у зовнішності дам, на які й тоді була щедра «Всесвітня столиця мод», а потім, за ляльковим зразком, виготовляти на них новий одяг.

До речі, таких ляльок досить часто зображали на тогочасних картинах. Ось, скажімо, мала голландська дівчинка, намальована наприкінці XVIIстоліття, вбрана куди як скромніше за таку ляльку.

 

Ось Елізабет Рендольф, увіковічена разом із такою іграшкою у 1755 році, зодягнена із врахуванням модних віянь.

А одяг дівчини із картини «Англійська школа» 1767 року – копія лялькового, хіба що її мати обрала для доні не рожеву, а менш легковажну блакитну тканину та звеліла накинути на плечі чорну шаль, аби не виглядати «нескромно».

Аби краще уявити, як саме виглядали такі  fashion dolls, розглянемо ближче Pandoras, яка і зараз зберігається в колекції Музею Вікторії та Альберта (Лондон, Великобританія).

Отже, відвідувачі музею можуть помилуватися такими деталями лялькового гардеробу: чепчиком із шовкового газу, прикрашеного тасьмою із кремового шовку й голубою атласною стрічкою, який прикріплений капелюшною булавкою до її «волосся» та прикрасою на шиї із блакитної атласної стрічки, оздобленою блакитними ж скляними бусинками й таким же бантом. Хоч, думаю, що у дам, які вбиралися за зразком цієї ляльки, окраси на шиї були не зі скла. 

Саме плаття створено із коричневого шовку (зі «складкою Ватто» позаду – якраз отою важливою зміною в царині моди, про яку йшлося вище), вбрання розпашне, із подвійною оборкою на рукавах, із вирізьбленим зубчиками нижнім краєм. Срібні зигзаги із тасьми, штучні квіти та різнобарвна шовкова ж тасьма завершують оздобу її вбрання.

Також варті уваги спідниця із коричневого шовку, яку оздобили в тон верхньому вбранню, «стомак» – передня частина корсету, зшита із блакитного шовку і покрита шовковим же газом,  ангажанти» – оздоба рукавів у вигляді кількох воланів – із шовкового газу, із білим мереживом з краю та в’язані жовті мінетки з шовку, що доходять їй до ліктя.

Але є те, що публіка побачити не може – ні в музеї, ні, тим більше, на «справжніх» костюмах, а особливу в ту епоху з її дбайливо розробленими правилами пристойності, але що було не менш важливим для тогочасних швачок. Скажімо, біла сорочка із льону, довжиною до лялькових колін, білий про стібаний корсет, нижні спідниці – одна з хлопчатопаперової тканини «у рубчик», друга – зі стібаного рожевого атласу із підкладкою з білої шерсті, білі панчохи та блакитні туфельки з атласу із зав’язками з білого шовку. Хоч добре, інколи оті туфельки таки могли висунутись з-під подолу плаття, але у пристойному товаристві на цьому увагу не акцентували. 

А також – дрібні аксесуари, що доповнюють образ. Скажімо, кишеня, що знімається, виконана із тканини у ромбик та квіточки й приколена до плаття із лівого боку. Подушечка для булавок у вигляді сердечка, виготовлена із двох видів рожевого шовку з різними візерунками, куди навіть увіткнули справжню булавку. Кишеньковий годинник – позолочений, прикрашений кольоровою емаллю, із надписом «Еліза Бутл, Лондон» на кришці. Певно, це – ім’я володарки Pandoras, бо навряд чи хтось став би давати такій ляльці особисте ім’я. Позолочений же крихітний футляр для шпильок, прикрашений різнокольоровою емаллю, теж приколотий до спідниці.

А ще, такі красуні завжди пересувались у скриньках, аби, Боже збав, їх не пошкодили під час подорожі чи не пожмакали плаття. Це давало привід для виникнення багатьох жартів про скриньку Пандори, звідки сипляться нещастя: відкриває тау жінка, бачить нове вбрання й починає вимагати гроші у чоловіка. Про яке дбайливе господарювання і сімейний затишок може у цьому разі йти мова? Хоча, справедливості заради, у ті часи чоловіки, які бажали показати, що слідкують за модою, не менше, ніж жінки на вбрання, витрачали на персні, годинники й трості. 

У будь-якому разі, звинувачувати таку красуню в людському марнотратстві, як мінімум, непродуктивно. Звісно, коли ляльок замінили на журнали мод, то це набагато спростило перевезення й користування, але ще довго на початку ХІХ представниці старшого покоління зітхали над надто практичною молоддю, яка не може зрозуміти усіх чарів поважної і такої гарної старовини.