Навряд чи хтось візьметься сперечатися із загальновідомою тезою, що Японія
– країна унікальна. Та чомусь на підтвердження цього твердження перш за все згадують
про багатовікову традицію японців особливого значення надавати красі природи і,
зокрема, квітам. Хризантеми ж для мешканців цієї країни і взагалі рослини
особливі, пов’язані з багатьма ритуалами і наділені численними символічними
значеннями.
А от про те, що Японію називають ще й «країною багатьох тисяч ляльок»
чомусь відомо менше. А серед них – чимало унікальних різновидів
ляльок-талісманів, ляльок-оберегів, традиційних ляльок, секрети створення яких дбайливо
передаються у сім’ях лялькарів із покоління в покоління.
Тож цілком закономірно, що в Японії виникло оригінальне і надзвичайно
цікаве мистецтво, в якому поєдналися можливість виявити усю глибину
майстерності тих, хто створює диво-іграшки, й замилування витонченою красою
живих хризантем.
Останнє уточнення дуже важливе: кіку-нінґьо (Kiku ningyo) створюють виключно з живих, а не зі
штучних квітів.
Плантації хризантем з’явились у Піднебесній близько чотирьох сотень років
того. А от лялькові фігури у людський зріз, вбрані в розкішні шати із живих
квітів, що ростуть у землі, почали виробляти у 1804 році.
Творці цих ляльок навчаються своєму мистецтву протягом довгих років, аби
потім так само дбайливо навчити всіх тонкощів небагатьох обраних учнів.
Традиційно над створенням кожної такої ляльки працює ціла команда, кожен
член якої добре знає, який саме етап роботи покладається на нього.
Чи не найважливіша роль відводиться Dogu-cho – це художник-дизайнер, який має створити образ
майбутньої ляльки, зазвичай, неповторний.
Ningyo-shi (лялькар) має створити дерев’яний каркас
лялькового тіла, а також створити їй голову, руки та стопи, не прикриті
квітковим барвистим одягом.
Kiku-shi інколи переводять як «фахівець із ляльок із хризантем», але це
мало того, що звучить кострубато, та ще
й не передає усіх тонкощів дослівного
трактування японської назви «той, хто покриває тіло хризантемами». Саме він має
створити тіло за допомогою планок із бамбуку, старанно обернених рисовою
травою. Після завершення цього процесу (Dogara-maki) починається найвідповідальніший етап створення
такої ляльки.
Спершу прискіпливо відбирають потрібні хризантеми. Обов’язковою умовою при
цьому є чистота відтінків їх кольору, а також – невеличкі «акуратні» квітки й
довгі гнучкі стеблі. Причому квіти не зрізують, а обережно викопують із
корінням, докладаючи всіх зусиль, аби їм не зашкодити, потім прискіпливо
відчищають їх від землі, зривають непотрібне листя, а корені обертають у
спеціально зволожений мох. Цей дуже клопіткий процес теж має власну назву – Nemaki.
Потім кожен кущ (а на одну ляльку йде від 100 до 150 рослин) обережно
розміщують в раму-каркас на призначене саме для нього місце. Кожну квітку
дбайливо закріплюють відповідно до початкового задуму. У результаті лялька в
середині виявляється заповненою корінням і стеблами хризантем, а зверху її
вкривають сотні квіток.
Зараз дозволяється використовувати окремі предмети одягу із тканини –
зазвичай, шарфи та пояси. Кіку-нінґьо прикрашають ними на завершальному етапі
створення, це свідчить по те, що черговий витвір мистецтва готовий і може
постати перед очима вибагливої публіки.
Аби зберегти таку ляльку якомога довше, квіти поливають, дбають по них, а
ті рослини, що вже відцвіли, замінюють свіжими.
Щоосені протягом багатьох років недалеко від Токіо у місті Ніхонмацу
проходять спеціальні виставки кіку-нінґьо. Вибір на користь цього міста свого
часу був зроблений не випадково: це – найбільший центр квіткарства в Японії,
відомий ще із XVII століття. Саме тут вирощують кілька тисяч
сортів хризантем найнеймовірніших відтінків. Те ж стосується і розмірів: тут
можна побачити хризантеми від зовсім крихітних до тих, чиї квіти досягають у
діаметрі 20 см.
Тож не диво, що виставка кіку-нінґьо є чудовим доповненням до місцевих
квіткових ярмарок і з кожним роком приваблю все більше гостей, у тому числі – і
туристів.
Дехто з місцевих вважає, що іноземні туристи не можуть оцінити всю глибину
цього мистецтва. Однак хризантемові ляльки справляють чимале враження і на
чужоземців. І це – чудово.
Можна дискутувати з приводу того, чи слід підходити до певного виду
мистецтва (а кіку-нінґьо свого часу отримало статус національного
художньо-прикладного мистецтва) з точки зору його прибутковості. Однак це –
одна із причин того, що, попри скорочення кількості майстрів, яким відомі всі
особливості створення цих ляльок, кіку-нінґьо продовжує існувати і радувати
своїх прихильників.
Немає коментарів:
Дописати коментар