Те, що
лялька може бути гарним подарунком лише
для малої дівчинки, а серед дорослих приваблює лише інфантильних особистостей –
то міф. До речі, дуже шкідливий.
Вам же, певно. не
спаде на думку звинувачувати в інфантильності королеву Великої Британії?
Так-от, королева
Марія у 57 років отримала, за її власними словами, найдосконаліший подарунок з
усіх, які коли-небудь існували на світі. А ці щирі слова захвату стосувалися аж
ніяк не дорогоцінності чи твору мистецтва, а лялькового будиночку.
Хоч, якщо чесно, то
про «будиночок» я дещо… скажімо, применшила: ця іграшка має розмір 2,5
на 1,5 на 1,5 метри. Та й щодо
«витвору мистецтва», думаю, теж: подарунок сто створювали протягом 4 років, у
цьому процесі були задіяні майже 1500 поставщиків, художників, байстві та
розробників. Але результат, як на мене, вартував цих зусиль і справді був
гідний королеви.
Ну, якщо зовсім
чесно, то родичі королеви вирішили одним пострілом вбити двох зайців: зробити
приємне Марії, яка захоплювалась мініатюрами, а також – привернути увагу до
народ Альбіону благодійності. Саме під таким гаслом будинок був презентований
публіці під час Британської Імперської Виставки у 1924 році, а через рік його
перемістили до Віндзорського палацу, де він перебуває і до сьогодні.
Не знаю щодо
благочинності, хоч витратити гроші за споглядання такого дива можна і без
додаткового стимулу, що їх використають на якусь благородну справу, але
королева була у захваті.
Тож сер Едвін
Лютьєнс – відомий архітектор, під чиїм керівництвом створювався будинок на 40
кімнат у масштабі 1:12, був цілком задоволений результатом виконаної ним місії.
Отримавши незвичайне замовлення, спершу він був вражений, але підійшов до
справи не лише з усією властивою йому відповідальністю, але й відчуваючи
справжнісіньке задоволення від цієї «гри». Принаймні, в одному зі своїх листів
він закликав колег, які теж взяли участь у проекті: «Давайте працювати і творити на віки, створити те, що дозволить
прийдешнім поколінням побачити, як саме жили королі та королеви у ХХ столітті
та які чудові майстри, художники й автори оточували їх». Чи свідчить така
заява про скромність митця, судити не
берусь. Але цей заклик знайшов відгук у його колег, які, як і сер Едвін,
виклалися більш ніж на 100%.
Крім згаданих 40
кімнат у будиночку знайшлося місце для двох ліфтів, кухонної плити, яку можна
по-справжньому затопити вугіллям (звісно, якщо знайдеться якийсь варвар, який
наважить розвести вогонь у музейному об’єкті, застрахованому на солідну суму),
електричного освітлення, гарячого і холодного водогону, мініатюрного пилососу…
Що зовні, що із середини будиночок відтворює великий маєток у класичному
британському стилі – таким, яким він міг бути у 20-ті рр. минулого століття.
У Ляльковому
будинку Королеви Марії (повна назва подарунку) знаходиться справді унікальна
колекція живопису та графіки. Мініатюрні за розмірами полотна створили,
зокрема, сер Вільям Орпн, сер Альфред Маннінг, сер Вільям Ніколсон й Амброуз
Мсевой. Останній, до речі, створив парадні портрети, що прикрасили столову
кімнату Лялькового будинку – він зробив
копії відомих портретів королеви Вікторії й принца Альберта, які створив Франц
Ксавьє Вінтерхальтер у 1846 році.
У столовій стоїть
довгий стіл, який у розкладеному вигляді досягає 50 см (20 дюймів) і
розрахований аж на 14 мініатюрних персон, які б могли мешкати в такому будинку.
Звісно, такий маєток
не міг обійтися без великої, дбайливо добраної бібліотеки. До речі, там
зберігається справжнісінький скарб, принаймні, для любителів детективів: сер
Артур Конан Дойль власноруч вписав в одну крихітну книгу спеціально створене
ним для цього випадку оповідання аж на 500 слів.
Та що там
бібліотека й вітальня! Найбільша кімната будиночку – тронна зала, де справді
стоїть трон і велике піаніно, стіни ж оббиті шовковим покриттям, зітканим у
неймовірному масштабі 120 ниток на 1 квадратний дюйм (2,5 см у квадраті, як усі
добре пам’ятають).
Ну й гараж, куди
без нього? Там зберігаються копії шести реальних машин, у тому числі знаменитий
ролс-ройс Сілвер Гоуст (Срібний Привид). Також тут були розбиті іграшкові сади, сплановані Гертрудою Джекіл
із металевими квітками і навіть… із мініатюрними равликами. Це, певно, аби
гіпотетичному мініатюрному садівникові життя не здавалось суцільним медом.
Ну й, єдине, що
кардинально відрізняє цей будинок від справжнього маєтку, крім розміру, це
шарніри у стінах, які дозволяють підіймати їх, аби краще роздивитися певну
частину інтер’єру.
Дехто із
відвідувачів Вінздрорського палацу скаржиться на аж занадто реалістичне
відтворення людського житла, мовляв,
мурахи по спині, ніби зазирнув у світ ліліпутів, більшість – замирають у
захопленні при першому ж погляді на цей експонат. Найменше тих, хто залишаються байдужими.
Більше фотографій
можна знайти за адресою:
Там багато чудового.
Немає коментарів:
Дописати коментар